Кодеиновый сироп Lean напиток Lean (лин) Темрюк

Блять, жизнь моя, да пиздец, как все вокруг поменялось после того, как я купила эту закладку с кодеином. Такой кикер кокаин, что просто ахуела. Реально, чувствую себя реальным гопником, хули.

Было это в районе нашего школы, там где все свои, где нормальные пацаны тусуются и гаш катят. Я туда зашла, и сразу увидела того дилера, которого мне посоветовал мой друг - самый настоящий хулиган среди всех. Хули, я внюхала, что ему можно доверять.

Сижу я такая, размышляю, как бы мне взять этот годный гашиш. А тут к нам подходит этот дилер, высокий такой, с татухами, мутные глаза и важная физиономия. Ну, может, он и сидел на игле, хули. Но я знала, что мне нужно именно его.

-Здарова, девочка, что нужно? - спросил он, уже видя, что я тут не играюсь, а серьезно.

-Ну, чувак, я слышала, ты здесь качественный кодеин продаешь. Я хочу пару закладок.

-Ты точно готова? Это не шутки, смотри, что вайб будет потом. Один красный круг нашего города будет твоим районом. - сказал он, глядя мне в глаза.

-Я все вижу, братан, - ответила я уверенно. - Наебаться хочется, а насильно нельзя, если ты понимаешь, о чем я.

-Понимаю, молодая леди, - улыбнулся он. - Хули, дам тебе две закладки. Только не забудь: одноклассники и всё, что с ними связано - это хуйня.

-Аха, я поняла, - сказала я, уже чувствуя, как адреналин начинает стрелять в кровь. - Спасибо, бро.

Он протянул мне две маленькие бумажки, замотанные в фольгу, и я засунула их в карман. Было видно, что он реально понимает, что делает со мной. Но я-то знаю, чего я хочу, и ничего не мешает мне сделать свой выбор.

Вернулась я домой и сразу же присела на ухо. Начала готовить эту закладку, адреналин вкатывал уже голову, и я чувствовала, как вайб меня покидает. А я решила взять душ перед тем, как сесть на эту иглу.

Как я ждала, когда же этот вайб придет, и наконец-то почувствовала его. Все стало как-то размыто, мимобежущие люди начали казаться мне пустыми тенями. И мои одноклассники стали пустыми оболочками, с которыми мне уже неинтересно общаться.

Какая-то хуйня, все эти школьные проблемы уже не имеют значения для меня. Я живу своей жизнью, будто бы не находясь в этом мире. Как будто я на другой планете, где все мои проблемы решены, а я сама - королева.

Но с каждым днем вайб становится все слабее, и я понимаю, что нужно искать новых впечатлений. Как будто я застряла на том же уровне и не могу двигаться вперед.

-А, ты тут опять присела на ухо, - говорит мне моя подруга, когда я прихожу на школьный выпускной. - Что же ты такое делала? Вон, все с тобой попрощались, а ты бегом сюда, как будто нам нужна твоя сука попа.

Вот такие вот у меня подруги, а я им всё плевала на глаза. Я уже не боялась никаких последствий и не интересовалась, что для них важно. Меня интересовал мой маленький мир закладки, которая теперь стала моим спасением.

Ну и хуй на всех, вот такая история про наркоманку-гопницу, которая купила кодеин и теперь срать хотела на всех одноклассников в школе. Я в этом сеансе уже нашла себя и не хочу останавливаться на достигнутом. Что будет дальше? Хуй его знает, но я уже знаю, что я не пойду по пути обычных людей. Я - свободный дух, который не остановится ни перед чем.

Але, народ! Шо починаємо качати хардрок у весь зад?

Слушайте, хочу поділитись з вами неймовірною історією, яка сталась зі мною на днях. Хочу попередити, що це не пропаганда наркотиків чи чогось подібного, просто легкість усваювання інформації за допомогою молодіжного жаргону. Якось я знайомився з моїм братвою, чи то кемпінгом психологів, в кінці кінців, зустрінулися наші велосипеди, або колеса, як ви їх називаєте. Так ось, мої брати до крайності наповнені енергією.

Привіт, торчки, як ващи справи? Вмикайте свої мозги на гарну х*ївню!, - кричу я їм здалеку, знаючи, що всім пофіг на правила граматики і мови.

Заходимо ми в один гиденький дворик, коли раптом наближається якийсь толкач з нашого місцевого космосу. Він виглядає як закладка з якоюсь якісної сп*рданої наркоти.

Слухай, брат, ти не в курсі, де взять закладки?

Да брось, я тут в теме, знаю свої дела. Чого ти хочеш?

Я з пиночками закриваю йому доступ до нашої братської се лінії і заявляю:

Давай спершу розповсюджимо радість сивухи, а потім бачимо!

Він виглядає дивно, як мойдодири у день зливи. Водимо його до місцевого машиносервісу, де мої комік-брати зібрались в тіні. Насправді це був не машиносервіс, а справжнє братське гніздо.

Вітаю, братва! Це новий товариш, який хоче забабахатись порозумітись з нами! - оголошую я, як справжній наркоман-комік.

Тільки потім згадали, що якраз забули пакувати дурь. Блин, йдемо на новий рекорд!

В каршерінгову машину встигли впхати менше, ніж колоду, а кальмари були вже нашими пасажирами. Я бігом поверх машини дзижчав якоюсь фенечкою, знаючи, що вже нічого не може мене зупинити.

Пару хвиль тому ми були рядовими торчками, а зараз ми вже ай-яй-яй! Шо тут такого - просто бомба, а не наші колеса!

Тут ми вирішили трохи почилити і заїхали у буяній парку. Знаєте, як у Сказке є брат, так ось, у нас є наш камерунський братець. Він зовсім не в курсі того, що ми тут робимо, він думає, що ми їдемо розбірливо декілька разів, але це не так. Приклеїли його до машини, як він багато разів казав, що били, коли він їв шоколадки. Так ми вирішили виправити цю ситуацію.

Розповідаючи йому про наші витрати і милий запах конопель, які він вже майже може відчувати, ми бавилися, як справжні хітрюги. Хочу сказати, що коли ти находишся в темі, то все виглядає куди цікавіше і веселіше.

Потім ми діставали зварений на швидкорозчинному супушці кодеїн. Аж очі виникали. Ей, толкачі, якби ви знали, яка кайфова дурь, то би давно прийшли до нас!

Всю ніч ми забабахались й лазили до глибини свідомості, як крізь шерри. Це було космічно!

У нас на той момент випала ідея підірвати братський гондольний міст. Але потім згадали, що в нас тільки кодеін водить бразильців, а не Бін Ладена, тому залишили цей план на наступний раз.

Якось перед ранком, коли сонце вже поволі видирає з тебе останню іскру енергії, виникла ідея повернутися додому. Та що там, я герой нашого кварталу - я хочу вирізати себе з камення і загоріти в огнищі моїх споминів.

Заглянувши назад, я побачив, як наш камерунський братець, в прикольній позі торчка, задумливо розмовляє з деревом. Він, мабуть, зайнявся екзистенціалізмом і захотів здійснити розмову зі своїм дерев'яним другом. Однак, він навіть не підозрює, що те дерево вже має колаборацію з горилами і підготувало для нас пастку.

Так я поняв, що час розійтися. Роздягаюсь, як справжній гангстер, збираю валізу своїх спогадів і починаю заповільнено рухатися назад. Уже немає сил, але бажання продовжує тремтіти у кожній клітинці мого тіла.

Так оце було моє неймовірне путешествіе, де я купив кодеін і взяв на каршерінг своїх веселеньких братиків. Завдяки торкнутій дурі ми позбулись всякої напруги і насолодилися атмосферою свободи. Але запам'ятайте, всеки колеса можуть зламатися, бережіть себе й запасайтеся своїм гарним гумором!